Стояв колись у великому і густому лісі старий замок,  і  жила  в  тому

замку лише одна стара, і була вона найбільша чаклунка. Вдень прев-

ращалась вона в кішку або нічну сову, а  увечері  приймала  знову  свій

колишній вигляд. Вона уміла принаджувати всяких звірів і птиць, заколисувала  їх

варила і смажила собі на їду. Якщо хто личив на сто кроків до цього зам-

ку, той зупинявся як укопаний і не міг зрушитися з  місця,  поки

вона не знімала з нього закляття; а якщо заходила в те зачароване коло

безневинна дівчина, чаклунка обертала її в птицю, замикала в клітку і уно-

сила в одну з кімнат замку. Гак зібрала вона в замку  цілих  сім  тисяч

кліток з різними дивовижними птицями.

А жила-була в ту пору дівчина, звали її Іоріндой, і була вона прекрас-

їй всіх останніх дівчат на світі. Засватався за неї такий же прекрас-

ний хлопець, звали його Дорінгель, і це були передшлюбні дні, - і  весело

радісно було їм разом.

І ось, аби поговорити наодинці, пішли вони раз в ліс.

  • Лише дивися, - говорить їй Іорінгель, - до замку близько не лич.

А вечір був хороший, яскраво світило сонце крізь дерева в темну лес-

ную зелень, і тужливо співала горлиця над старими буками.

Іорінда кілька разів починала плакати, потім сіла вона на сонечку

і зажурилася. Іорінгелю теж стало сумно. І були вони такі  сумні

ніби чекала їх близька смерть. Вони озирнулися - бачать, що заблуди-

лись, не знають, як знайти їм тепер дорогу додому. А сонце ще не  зайшло

за гори, але сховалося вже наполовину за вершинами.

Глянув Іорінгель крізь чагарники лісові, бачить - стоять перед  ним  вже

близько-близько старі стіни замку. Злякався він, і стало  йому  до смерті

страшно. А Іорінда заспівала:

Як пташка червоногруда все тужливо співає

Сторінки : 1 | 2 | 3