Про загибель неминучую все голубку співає

Так тужливо, все тужливо

Тю-вить, тю-вить, тих-тих!

Поглянув Іорінгель на Іорінду і бачить - обернулася вона солов'єм, ко-

торий співав своє "тю-вить, тю-вить".

Нічна сова з очима, що горять, тричі облетіла довкола солов'я і триж-

ди ухнула: "угу-угу-угу". І не міг Іорінгель зрушитися з  місця,  стояв

точно укопаний - ні плакати, ні слова мовити, ні  рукою  ворухнути

ні ногою двинути Ось закотилося і сонце. Відлетіла сова в лісову гущавину,  і

вийшла негайно звідти горбата стара, жовта та худнувши,  великі  червоні

глазищи, ніс гачком до самого підборіддя. Пробурчала  вона  щось  собі

під ніс, зловила солов'я і понесла з собою на руці. І слова вимовити  не

міг Іорінгель, і з місця не зійти йому було: пропав  соловей.  Повернулася

нарешті, стара і говорить глухим голосом:

  • Прощай, Захиель! Як гляне місяць в клітинку, ти розв'яжися - і про-

щай.

Звільнився від чар Іорінгель. Впав він перед старою на коліна, взмо-

лився, аби повернула вона йому назад Іорінду.

Але стара відповіла:

  • Ніколи тобі більше не мабуть Іорінди, - і пішла.

Він кричав, гірко плакав і горював, але все було даремно. "Ах,  що

же мені робити тепер?" І пішов Іорінгель звідти і попав, нарешті,  в  ка-

кую-то чуже село; там довгий час він пас овець. Він часто бродив вок-

руг замку, але близько до нього ніколи не личив.  І ось приснився  йому

вночі сон, ніби знайшов він яскраво-червону квітку, а в середині його  велику,  прек-

расную перлину. Квітку він зірвав і пішов з ним до замку, і до чого він ні

торкався тією квіткою, все звільнялося від злих чар; і приснилося  йому

ще, що і Іорінду він знайшов завдяки тій же квітці.

Сторінки : 1 | 2 | 3