Велетень Дреглін Хогин
мостився у вогню, аби обсушитися.
Час був пізнішим, і хлопець вже хотів було піднятися вгору і вздрем-
нуть в одній із спалень, як раптом годинник на стіні пробив північ. Негайно
відкрилися двері, і до залу увійшов величезний страшний велетень Дреглін Хогин.
Він був кудлатий, з довгою бородою, очі його під кущистими бровами го-
рели похмурим вогнем. У руці він тримав якусь дивовижну палицю.
Велетень неначе анітрохи не здивувався непроханому гостю. Він прошел через
весь зал і теж сів в каміна напроти хлопця. Сперся підборіддям на руки
і втупився на гостя.
- А що, кінь твій брикається? - запитав він нарешті грубим, різким го-
лосом.
- Ще як брикається-то! - відповів хлопець.
І справді, адже батько зміг дати йому жеребця, що лише не об'їздив.
- Я умію об'їжджати коней, - сказав велетень, - і я допоможу тобі объез-
дить твого. Візьми ось це і кинь на свого коня.
Тут він висмикнув у себе з голови довгий жорсткий волос і подав його
хлопцю. І так грізно він говорив, що хлопець не посмів не послухатися - пішов
на стайню і кинув волос на свого коня. Потім він повернувся в зал і сно-
ва сів в каміна. Як тільки він всівся, велетень знову запитав:
- А що, пес твій кусається?
- Ще як кусається-то! - відповів хлопець.
І справді, собака у нього був такий злий, що ніхто, окрім господаря, не
змів її погладити.
- Я умію приручати самих диких собак на світі, - сказав велетень. -
Візьми ось це і кинь на свого пса.
Він висмикнув інший волос у себе з голови і подав його хлопцю, а той
зараз же кинув волос на свій собаку.
Потім велетень поставив хлопцю третє питання:
- А що, сокіл твій клюється?
Хлопець розсміявся.
- Ще як клюється-то! - відповів він. - Мені доводиться зав'язувати йому