мене до Дунье Гюзелі, а потім до тебе нас доставила. Тоді і вийде  твоє

справа.

Вже дуже хотілося цареві добути собі в дружини красуню. Побудували стару-

хе кибитку, пустили її в піднебессю. Добралася бабка до місця, кибитку в

чагарнику заховала, сама пішки пішла до житла красуні і  просилася

переночувати, а то, мовляв, вона з далеких країв повертається і,  на  біду

заблукала.

Почула Дунья Гюзелі те слізне прохання, і жалко їй  стало  стару;

пустила її в свій палац, напоювала її, нагодувала. А тут  якраз і  муж

повернувся. Поглянув на стару і дуже зрадів: хай, мовляв, і вов-

се залишиться, коли захоче, а то Дунья Гюзелі  проводить  весь день  од-

на-однісінького.

  • Сам бог привів тебе до нас, бабуся. Захочеш - так залишайся у  нас

замість матері, піклуватися будемо про тебе, як про рідну.

  • Ах, синочок! Невже пригрієш стару? Добра ж душа у тебе!  Оста-

нусь! Від добра добра то хіба шукають?

  • Ну, дай тобі бог здоров'я, бабуся.

Чого захотіла стара, того і добилася: стала злодієм домашнім, Встане

спозаранку, цілісінький день винюхує, видивляється, в чому таїться велика

сила господаря. І дружину підбурювала довідатися, розпитати мужа.

  • Вже яка ти щаслива, дочка! Муж у тебе -  багатир!  Взнати  б

мила, в чому його завзятість! Запитала б ти, дочечка, абияк вечорком, в

чим його молодецька сила!

  • А що ж, бабуня, і справді запитаю, - відповідає Дунья Гюзелі.

І вірно, запитала його того вечора ж.

  • Та то хіба не знаєш, красуня дружина, в чому моя сила?
  • Не знаю, - звідки ж мені знати, якщо ти, пан мій, про те ні сло-

ва не говорив!

  • Так знай, моя сила - в тій шаблі, що дісталася мені від батька... І  в

коні, і в собаці... Але в шаблі  -  більш всього.  Як  шаблю  зніму,  я

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9