спорядив він пожену - та пізно: розбійницький син був вже далеко.

Декілька днів мчався він не оглядаючись, а коли страх помаленьку  затихнув

притримав коня, став роздумувати, як йому бути,  що  робити:  повернутися

додому або далі скакати світ за очі. Не знав він ще, що  отцовс-

який шаблею міг би все царське військо перебити, якщо б надумалися з ним по-

змагатися, - побоявся повернутися, вирішив їхати вперед,  пошукати  какой-ни-

будь місто велике і там оселитися.

Їхав він, їхав - днів отак п'ять або шість - і побачив  раптом  в  чистому

поле величезну башту, всю з кришталя. Ох, і блищала та башта під солн-

цем! Здивувався розбійницький син на дивну башту і вирішив довідатися,  що

у ній приховано. Під'їхав до башти ближче, оглянув її всієї довкола - де ж

двері? Шукав, шукав, - неначе і немає ніде ні входу, ні виходу  -  так

майстерно вони були заховані. Заглянув парубок всередину через стекла -  і  що

же він бачить? Сидить в башті красуня, Дунья Гюзелі.

Знала дівчина про свою красу, через те і в башту  зачинилася:  все

чекала - ось прийде до неї щонайперший сміливець і скрушить всі перешкоди вели-

ким геройством.

  • Відчини, красуня! - попросив син розбійника. - Відчини, я увійду!

Але відповіла дівчина так:

Лише хороброму витязеві якраз

Збити замки, поламати всі затвори.

Боязким немає в цю башту дороги.

Якщо хоробрий - так увійди без підмоги.

Якщо б боязкого я чекала

Я б сидіти в цій башті не стала!

Почув ці мови син розбійника, вихватив шаблю  з  піхов,  розганяв

завзятого коня і ударив по башті з нальоту. Задзвеніли  кришталеві  стіни

відкрилися ворота, і влетів молодець на коні прямо в терем до дівиці.

Побачила Дунья Гюзелі, який сміливець та красень з'явився перед нею, -

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9