щего. Не залишилося у мене ні друга, ні товариша, який  утішив  би  ме-

ня...

Хлопчикові стало шкода його, він пішов до матері і сказав:

  • Коли я приніс цій людині їди, він став проливати горючі сльози

тяжко зітхати. Я не знаю, яке нещастя сталося з ним. Можливо

він прибув до нашої країни сподіваючись на милосердя або біг  від  насильників? Я намагався розпитати його, але він не дав мені зрозумілої відповіді.

Важко дивитися на його страждання.

  • Син мій, - відповіла мати, - можливо, він просто позбавлений своєї  долі

на цьому світі і тому скаржиться, дай йому гаманець із золотом.

Хлопчик приніс блукачеві гаманець із золотом, поклав перед ним і  ска-

зал:

  • Бери це золото, роби з ним що хочеш.
  • Про син мій, - відповів прибулець, - не думай, що я жадаю мирських  богатств. Я відмовився від цілої країни ради своєї коханої. Доля кинула мене в долину скорботи і печалі. Але коли я побачив тебе,  в  душу  до

мені закралося кохання.

Хлопчик знову пішов до матері і передав їй слова  мандрівника.  Вона  по відчувала в його словах кохання і вирішила поглянути на жебрака. Ледве  вона

поглянула в потайне віконце, як взнала Санджара, закричала  голосно  і

впала без пам'яті. Прийшовши в себе, вона вбігла в кімнату. Тут Санджар і впізнав в цариці свою дружину і також позбувся відчуттів. Коли  він  розплющив  очі

Аламарай сказала йому:

  • Поглянь, це твій син! Всі ці роки він був мені  насолодою  серця  і

спокоєм душі моїй, я не могла нарадуватися на його красу. Коли б не він

то мені припало б тяжко.

І Санджар, і Аламарай були щасливі. Цариця скликала всіх своїх  под-

даних, влаштувала бенкет і розповіла всю свою історію, і вони були несказан-

але ради, що все так добре кінчилося. Санджара усадили на трон, а  Ала-

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12