Паж і срібний кубок
Жив-був колись один хлопчик. Він служив пажем в багатому замку.
Хлопчик він був слухняний, і все в замку його любили - і знатний граф, його
пан, якому він прислуговував, ставши на одне коліно, і огрядний старик
дворецький, в якого був на побігеньках.
Замок стояв на краю кручі, над морем. Стіни у нього були товсті, і на
тій його стороні, що виходила на морі, в стіні були невеликі дверці.
Вона вела на вузькі сходи, а сходи спускалися по обриву до води. По
її сходинкам можна було зійти на берег і сонячним літнім ранком иску-
паться в іскристому морі.
Довкола замку розкинулися квітники, сади, лужки, а за ними обширна
поросла вересом пустка тягнулася до віддаленого гірського ланцюга.
Маленький паж любив гуляти по цій пустці у вільний час. Там він
бігав, скільки хотів, ганявся за джмелями, ловив метеликів, розшукував
пташині гнізда. Старик дворецький охоче відпускав пажа гуляти - він знав
що здоровому хлопчикові корисно попустувати на свіжому повітрі. Але перед
тим, як відпустити пажа, старик завжди застерігав його:
- Лише дивися, маля, не забудь мого наказу: гуляти гуляй, але дер-
жись подалі від Горба Фей. Адже з "маленьким народом" треба тримати вухо
гостро!
Горбом Фей він називав невеликий зелений горбок, що підносився ярдах
у двадцяти від садової хвіртки. Люди говорили, що в цьому горбку мешкають
феї і вони карають кожного, хто осмілиться наблизитися до їх житла. Пое-
тому сільські жителі за півмилі обходили горбок навіть вдень - так вони
боялися підійти до нього дуже близько і прогнівати "маленький народ".
А вночі люди і зовсім не ходили по пустці. Адже всім відомо, що по
ночам феї вилітають зі своєї обителі, а двері в неї залишаються відкритою на-