Паж і срібний кубок
скільки б вони не пили, вино в кубку не убувало. Він весь час залишався
повним по самі вінця, хоча ніхто його не доливав. А вино в кубку весь час ме-
нялось, як по чаклунству. Кожен, хто сидів за столом, по черзі брав
у руки кубок і говорив, якого вина йому хочеться покуштувати. І кубок мгно-
венозний наповнювався цим самим вином.
"Добре б понести цей кубок додому! - подумав хлопчик-паж. - А то
адже ніхто не повірить, що я тут побував. Треба мені що-небудь узяти
звідси, - довести, що я тут був". І він став чекати вдалого випадку.
Незабаром феї його відмітили. Але вони анітрохи на нього не розгнівалися за те
що він прокрався в їх житлі. Вони навіть неначе зраділи йому і
запросили його сісти за стіл.
Проте мало-помалу вони почали грубити і грубити своєму непроханому
гостю. Вони глузували з хлопчика за те, що він служить в простих
смертних. Говорили, що їм відомо все, що робиться в замку, і вишучи-
вали старого дворецького. Адже хлопчик його гаряче любив. Висміювали вони
і пищу, яку хлопчик їв в замку, говорили, що вона годиться лише для
тварин. А коли ельфи-пажі в яскраво-яскраво-червоних лівреях ставили на стіл ка-
кое-нибудь нова страва, феї посували блюдо до хлопчика і пригощали
його:
- Спробуй! У замку тобі такого не доведеться покуштувати.
Нарешті хлопчик не витримав їх кепкувань. Адже до того ж він вирішив
понести кубок, і пора було це зробити. Він схопився і підняв кубок, міцно
стискує його ніжку обома руками.
- За ваше здоров'я вип'ю води! - крикнув він.
І рубіново-червоне вино в кубку миттєво перетворилося на чисту хо-
лодную воду.
Хлопчик підніс кубок до губ, але пити не став, а одним ривком виплес-