вдалині, на горбку, начеб як світло видніється, молодець і скрутив в ту сторо-

ну. Личить до того місця і бачить - коштує хатинка, що покосилася. А жила в

хатинці Луна. Сміливо постукав він в старі двері, загримів іржавий засув

двері відчинилися і - об жах! Молодець навіть відсахнувся: перед ним страшен-

ная стара, а в руках у неї лучина, що горить. Була та стара стара,  як

світ, велика, як дуб, чорна, як головешка, глазищи що миски, волосся -

як кінська грива, а вже худа, худа - ну, шкіра та кістки.  Стара  була

матір'ю Луни. Подивилася вона сердито на гостя - запитує, навіщо пожало-

вал. Молодець відповів, що шукає замок без вікон і дверей, чи не вкаже вона

до нього дорогу. А стара відповідає:

  • Вже багато тисяч років не відлучалася я з дому більш ніж на годині  От-

куди ж мені знати про такий замок? Ось моя дочка Луна, напевно, знає про

його - адже вона щоночі обходить все світло. А  зараз  ступай  геть

як би худа не було. Скоро Луна повернеться, і коли  застане  тебе  тут

бережися: розірве в клаптики!

Стала бідолаха благати бабку, щоб не проганяла його, а заховала б в ка-

кому ні на є закуту і вивідала у дочки про замок, а коли вона  піде

все і розповіла б йому. Так слізно він прохав, що стара зглянулася і

заховала його під сходами. Ось прийшла додому Луна і вже з порогу учула

людський дух. Запитує матір, чи не ховає та людину. Спочатку  мати

відмовлялася, але Луна так розбушувалася, що довелося розповісти все

приховування. Змолилася стара, просить змилуватися і допомогти бідоласі знайти

замокнув без вікон і дверей, - якщо, звичайно. Луна знає, де той замок воз-

двигнут. Зглянулася Луна над легінем, веліла вилізти  изпод  сходи  і

говорить йому:

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7