Були у селянина три сини. Старшого і середнього батько любив, ні в чому

їм не відмовляв, а молодшого вважав дурником і у всьому його ображав.

Жили-пожили, сини стали дорослими, прийшов час їх одружувати. Говорить

батько:

  • Ось, сини, ви вже дорослі, одружуватися вам  пора.  Їдьте,  хто

куди побажає, а завтра вранці повернетеся і скажете мені, яких наречених собі

зісватали.

Причепурилися старші сини, дав їм батько по коню, а молодшому нічого

не дав. У чому був, в тому і відправився він за нареченою. Старші брати по-

їхали прямо в багаті будинки, швидко собі наречених зісватали, дочок  бога-

тих селян, пригожих та з великим приданим. А молодший брат пішов  куди

очі дивляться, думає: "Хто за мене, бідолашного, піде, та і одягнений-то  я

не як жених!" А йти треба. Йшов, йшов по стежинці, зайшов в ліс, та  втратив

стежинку. Чи багато, хіба мало верст прошел, довкруги ліс глухої, дерева стоять

високі, кущі непрохідні. Бачить - коштує хатинка. Маленька така, ни-

зенькая - треба зайти, відпочити, квапитися-то нікуди! Зайшов в  хатинку,  а

там нікого. Посеред хатинки стіл стоїть, на столі мишка сидить,  на  гостя

очиці вирячує. Сів парубок на лавку, думає: "Почекаю  господарів,  повинен

же хтось прийти!" Тут миша заговорила, ласкавим голосом запитала:

  • Куди, добра людина, дорогу тримаєш?

Здивувався селянський син, відповідає:

  • Адже ти мені ні допомогти, ні перешкодити  не  можеш,  так  навіщо  тобі

знати, куди я йду?

  • А ти скажи, не приховуй, - мовитиме мишу, - хто знає, може, я і смо-

гу тобі допомогти!

Сподобалося парубкові, що миша так привітно з ним говорить, вирішив  ска-

зать їй правду:

  • Одружуватися мені треба, наречену шукаю, - і  розповів,  як  батько  покарав

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6