Морег і водяний кінь
Коли настають теплі дні і папороть темніє під літнім сонцем
горці-фермери, по древньому звичаю, ведуть стада в гори, на літні пастби-
ща. Там вони відмикають двері своїх літніх хатин і живуть в них, поки не
прийде пора повертатися додому.
Багато років тому жил-бил один фермер на ім'я Доналд Мак-Грегор. Його
летник стояв в глухому місці, на схилі гори, біля підніжжя якої лежало
велике озеро. Хатина в Доналда Мак-Грегора була маленька, біла, і
довкола неї тягнулася поросль вересу, а внизу, під горою, зростала пиш-
ная трава. Там було багате пасовище для його худоби. Проте люди не зави-
довали Мак-Грегору. Більш того, вони із засудженням похитували головами і
говорили йому, що марно він побудував собі хатину в такому місці. А по
вечорам, коли вже темніло, жодна людина не наважувалася навіть ступити
на стежинку, що до неї вела. Адже всі знали, що в глибинах великого озера
мешкає страшне чудовисько - Водяний Кінь - і воно нишпорить по навколишніх горах.
Ніхто не знав, яке воно, це чудовисько. Ті, кому траплялося побачити, як
страховище піднімається з темних вод озера, померли від страху і нічого не
змогли розповісти про нього. Коли ж чудовисько нишпорило по горах, воно прини-
мало різні вигляду і було то у вигляді старої, то у вигляді чорного во-
рона, то у вигляді лисиці з хитрими очима. А в своєму справжньому вигляді воно
з'являлося, лише коли підкрадалося до видобутку, аби схопити її і
безжалісно розтерзати.
Ходили чутки, що Водяний Кінь величезний і чорний, що на жахливій
його голові стирчать два гострі сатанинські роги, а коли він мчиться по ве-
реску, його не наздожене і вітер.
Багато ходило розповідей про це страховище, і щороку воно губило