вона.

Але вона знов почула дивний шум. Цього разу дорогу  їй  перегородив

великий рудий Лис.

  • Ага! Який славний обід! Стій смирно, тому що я зараз з'їм  те-

бя, - сказав лис.

  • Не треба, не їжте мене. Дядечко Ліс, - сказала Маленька  Ліза.  -

Якщо ви не чіпатимете мене, то я з радістю віддам вам свій дивний блакитний

парасолька.

  • Твоя парасолька і справді дуже милий, - відмітив Лис. - Давай його мені,  і

я не стану їсти тебе.

Робити нічого, довелося Маленькій Лізі розлучитися зі своєю  парасолькою

а задоволений Лис побіг далі, твердивши:

  • Тепер я найкрасивіший лис у всьому лісі.

Бідна Маленька Ліза, як гірко вона плакала! Адже зі всього чудесно-

го вбрання у неї залишилися лише маленький червоний чіпець і милі червоні

черевички. Все інше їй довелося віддати. Вона навіть втратила  кошик!

Мабуть, вона забула її на тому місці, де зустрілася  з  Ведмедем.

Тіні ставали все довшими, і сутінки вже почали згущуватися у  величезному

чорному лісі. Ліза щодуху прагнула бути сміливою і продовжувала брести

вперед. Зірки замерехтіли на темному піднебінні. Крізь гілки дерев місяць при-

ветливо посміхалася дівчинці. Вибившись з сил дівчинка сіла відпочити на

великий камінь. Вона думала про свої втрачені речі; про Маму,  що залишилася

у затишному будиночку далеко звідси; про Бабусю, яка чекала її і,  напевно

раз у раз поглядала у віконце. Бідна Маленька Ліза,  що заблукала  в

лісу! Як вона плакала!

Раптом вона почула, як хтось окликнув її тоненьким голоском:

  • Чому ти плачеш, дівчинка?

Ліза розплющила очі: в самих її ніг сидів, припавши до землі, кролик.

  • Якщо ти не хочеш відповідати мені, - сказав  кролик,  ляскаючи  довгими

рожевими вухами, - те я побіжу далі. Я кваплюся. Ха! Які у тебе  славні

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6