У стародавні часи у одного короля було дванадцять синів.  Коли

вони виросли, король зібрав їх і сказав:

  • Сини мої дорогі, я став старий і хочу внуків,  тому  збираюся

вас одружувати. Візьміть по хорошому коню, багата зброя і їздьте часто по белу

світлу шукати собі наречених. Кожен з вас повинен знайти таку дівчину,  ко-

торая могла б виткати і зшити за один день сорочку.

Виїхавши за ворота замку, старші одинадцять братів сказали молодшому

якого звали Симон:

  • Ти безглуздий і лише заважатимеш нам, йди своєю дорогою.

І, пришпоривши коней, вони помчали удалину.

Засмучений Симон зліз з коня, впав в траву і гірко заплакав. Раптом звідки ні візьмися почувся тоненький голосок:

  • Не плач, Симон. Поглянь краще на нашу маленьку лялечку.

Хлопець підняв очі і побачив під аркушиком  квітки  крихітну  дівчинку одягнену в повітряне біле плаття. Вона була дуже маленька, не більше мизинчика. Як доросла, вона сиділа на крихітному золотому  кріслі,  а  в

волоссі у неї поблискувала діамантова корона. Дівчинка була  вона  незвичайно красива і струнка.

  • Розкажи мені, - сказала вона, - яке нещастя трапилося  з  тобою.

Вона говорила таким ласкавим голосом, що хлопець розповів їй про все:

як король-батько велів всім братам знайти собі наречених, як роздав їм дос-

пехи і коней, як вони виїхали з палацу і брати кинули його одного пос-

реди дороги.

  • Де ж я можу знайти наречену, що уміє ткати і шити сорочки  за  один

день? - сумно повторював бідний хлопець.

  • Я із задоволенням допоможу тобі. Хочеш, я  буду  твоєю  нареченою?  -

запитала лялечка. - Поглянь, що я умію робити.

Вона дістала пряжу, виткала матерію, викроїла і зшила сорочку - і  все

це на очах у здивованого хлопця. Правда, сорочка вийшла крихітна як для лялечки.

Симон узяв сорочку і відправився до батька. Батько-король  із  задоволенням

розглянув її і сказав збентеженому Симонові:

  • Неважливо, що вона така маленька, зате вона зшита дуже акуратно.

І він благословив сина на брак з лялечкою. Радісний Симон повернувся за

своєю нареченою. Він хотів було посадити її до себе в  кишеню,  але  лялечка

сказала, що у неї є своя карета і коні. Вона сіла в срібну чай-

ную ложечку і запрягла в неї двох маленьких  зеленуватих  коників.  І

вони поїхали поруч: Симон на коні, а його наречена в забавному екіпажі - се-

ребряной чайній ложечці, запряженій двома кониками.

Хлопець їхав дуже обережно, прагнучи не настати на свою наречену. Але

ось вдалині здалися вже палацові ворота, і, учувши  будинок,  кінь  Симона

змахнув копитом, і срібна ложечка разом з лялечкою впала в  озеро

мимо якого вони проїздили. Бідний хлопець! Він кричав і звав  на допомогу.

Раптом вода в озері завирувала і винесла на берег  чарівну  дівчину,  з

стрункою фігурою, тонкою талією і  пишним  волоссям.  Щасливий  Симон

усадив свою кохану на коня і помчав в палац.

В цей час туди вже приїхали брати зі своїми нареченими.  Якими  ж

потворними замазурами були молоді дівчата! Від швидкої їзди  їх  капелюшка

з'їхали набік, а осіб покривав дорожній пил, до платтів причепилися ре-

пейники, і від цього дівчата виглядали ще жахливішими. Побачивши молодшого брата

зі своєю красунею-нареченою, вони почали було кричати на нього від злості

але батько-король велів їм замовкнути і забиратися із замку зі своїми  уроди-

нами. А для Симона і його наречені-лялечки закотив такий бенкет, якого  не

бачили і не побачать ні в одному королівстві світу.