Є в одному глухому кутку Шотландії безлюдна пустка -  порослий  ве-

реском торф'яник. Говорять, ніби в стародавні часи там блукав  деякий

лицар зі світу ельфів і духів. Люди бачили його  рідко,  приблизно  раз  в

сім років, але у всій окрузі його боялися. Адже бували випадки,  що  отва-

жится людина піти по цій пустці і пропаде без вісті. Скільки б його

не шукали, як би уважно не оглядали ледве не кожен дюйм  землі

ні сліду його не знаходили. І ось люди, тремтячи від жаху, поверталися додому

після безплідних пошуків, похитували головами і говорили, що зниклий

мабуть, в полоні у страшного лицаря-ельфа.

Пустка завжди була безлюдна, тому що ніхто не змів  на  неї  сту-

пити, а тим більше оселитися там. І ось на пустці стали водитися  дикі

звіри. Вони спокійно робили собі нори  і  лігва,  знаючи,  що  смертні

мисливці їх не потривожать.

Недалеко від цієї пустки жили два молодих людини - граф Сент-Клер

і граф Грегорі. Вони дуже дружили - разом каталися верхи, разом  охо-

тились, а деколи і билися поруч.

Обоє вони дуже любили полювання. І ось граф Грегорі одного разу  запропонував

другу пополювати на пустці, не дивлячись на те, що там, з чуток, бродив

лицар-ельф.

  • Я в нього майже не вірю, - вигукнув він із сміхом. - По-моєму,  все

небилиці про нього - просто бабині казки,  якими  малих  хлопців  лякають

аби вони не бігали по вересових чагарниках. Адже дитяті  там  і  заблу-

диться недовго. Шкода, що такі багаті мисливські угіддя пропадають  даремно

і нічого нам, бородатим чоловікам, прислухатися до всяких небилиць.

Але граф Сент-Клер навіть не посміхнувся на ці слова.

  • З нечистою силою жарти погані, - заперечив він. - І це зовсім не сказ-

ки, що інші подорожні йшли по пустці, а потім пропадали без вісті. Але  ти

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9