Крихта фея
Жив колись король з королевою, і був у них єдиний син. Ось
підріс король, і король з королевою влаштували свято. Скликали вони на
бенкет найзнатніших людей зі всього королівства. Засвітилися вікна тисячью
вогнів, заблискали білі палати сріблом, золотом і дорогими самоцвітами.
Опівночі гості розійшлися по будинках, а король вийшов погуляти в ро-
щу, де зростали старі липи. Зійшов місяць, стало світле, як вдень, короле-
вичу не спалось. Гай стояв, немов зачарована, - товсті стволи
старих дерев відкидали темні тіні, а місячне світло, проникаючи крізь
листя, малював на землі химерні узори. Король задумавшись брів
по м'якій траві і не відмітив, як вийшов на галявину. Дивиться - а на поля-
не, осяяна місячним світлом, коштує маленька фея в білому вбранні, і бле-
щет на нім золоте шиття. Довге волосся її розкидалися по плечах, а на
голові виблискує золота корона, обсипана коштовними каменями. І була
ця фея зовсім крихітна. Немов лялечка! Зупинився король і око
від неї відвести не може. А вона раптом заговорила, і голосок її задзвенів
ніби срібний дзвіночок:
- Прекрасний король! Мене теж запросили на свято, та не пос-
мела я в гості до тебе прийти, - дуже вже я маленька. А тепер ось хочу
поздороватися з тобою при місяці, світло її замінює мені сонячні промені!
Придивилася королеві маленька фея. Нічна чарівниця анітрохи не
налякала його. Підійшов він до маленької феї і узяв її за руку. Але вона раптом
вирвалася і пропала. Залишилася в руці у короля лише феена рукавичка
така крихітна, що король насилу натягнув її на свій мізинець. Опе-
чаленний, повернувся він в палац і нікому ні словом не обмовився про те
кого бачив в старому гаї.