Крихта фея
ния, красуня відразу в сльози, і ну плакати, і ну лаяти мужа. До того
набридли королеві примхи жадібної красуні, що вигнав він її з дому...
Лише тоді зрозумів король, що він наробив. Горює він, зітхає по
маленькій феї. І знову, лише випливе місяць на піднебінні, йде король в
гай, де зростають старі липи, і зве свою милую, добру фею. Шукав її
король, шукав, звав свою фею, звав і вже постаріти встиг, чекаючи її.
Та лише маленька фея так і не повернулася до нього...
