Сталося все це в Покапалье - маленькому гірському селенії. Його будиночки

товпляться на самій верхівці високого горба. Схили горба  до  того  круті

що, коли курям приходить час нести яйця, жителі Покапальі кожній  не-

сушці підв'язують полотняний мішечок. А не підв'яжи - яйця так і покатят-

ся вниз по схилу, прямо до підніжжя горба, порослого  густим  лісом.  По

щому цьому видно, що жителі Покапальі зовсім не такі  лежні,  якими

вони славляться.

Про бідолах взагалі багато чого розповідають. Склали навіть приказку: "У

Покапалье все навпаки - осел поганяє, господар реве". Але приказку  цю

придумали селяни з долини. Адже жителі долин лише  і  чекають  випадку

посміятися над жителями гір. А над покапальцами сміялися особливо  охот-

але. "За що ж?" - запитаєте ви. Та лише за те, що ті були людьми пок-

ладистими і нікому ні в чому не суперечили.

  • Е-е, - відповідали вони насмішникам, - дайте термін, повернеться наш Мазіно

поглянемо тоді, хто зареве голосніше - ми або ви!

Але покапальци знають, хто такий Мазіно, а ви не знаєте?  Ну  так от.

Мазіно - це улюбленець всього селища. Не подумайте,  що  він  який-небудь

багатир. Зовсім немає.

Мазіно народився сущим замірком, маленьким і кволим.  Мати  злякалася

що він зовсім роздумуватиме жити на світі, і вирішила викупляти  його    теплом

провині. Батько Мазіно до червоності розжарив на вогні підкову і сунув її в  балію

з вином, аби воно нагрілося. Після такого купання Мазіно і став хитрим

як вино, і міцним, як залізо. А в люльку маленьких  Мазіно  поклали

шкаралупи незрілого каштана. Адже всякому відомо, що гіркі  зелені

каштани роблять людину розумною. І вірно, Мазіно розуму займати не треба було

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7