Вірьовки міцні, плетені

Вірьовки міцні, кручені

Мотузки, дратву і канат

Тасьомки, нитки і шпагат

За минулі тижні

У мене скупити встигли...

  • Тепер, мабуть, все, - сказав Мазіно. - Дуже вже я втомився з дороги.

Подрімаю іншій для годинки. Розбудите мене рівно опівночі,  і  я  сходжу  за

відьмою.

Мазіно улігся біля багаття, насунув на очі  свою  солдатську  каску  і

захріп. До самої півночі покапальци сиділи не ворушившись, навіть зітхнути

боялися, аби не розбудити солдата.

Рівно опівночі Мазіно схопився на ноги, випив казанок  теплого  вина

тричі сплюнув у вогнище і, не поглянувши ні на кого, попрямував по  дорозі  до

лісу.

Односельці почали чекати. Помалу всі поліна у вогнищі превра-

тились у вугілля. Потім все вугілля перетворилося на попіл.  Потім  попіл  став

чорніти, чорніти...

До цього часу і повернувся Мазіно. Він тягнув... Кого б ви думали? Са-

мого графа! Мазіно тягнув його за довгу чорну бороду,  а  граф  просив

волав, упирався і брикався.

  • Ось вам ваша відьма! - сказав Мазіно і, озирнувшись довкруги,  озабоченно запитав: - А куди ж ви поставили гаряче вино?

Хоча від костриці ще йшло тепло, граф весь стискувався в грудочку, немов муха

у осінню холоднечу.

А Покапальці дивилися то на графа, то на Мазіно і слова не могли  ви-

говорити від здивування.

  • Ну, чому тут дивуватися!? - прикрикнув на односельців Мазіно. - Все

дуже просто. У відьми Мічилліни була довга борода. А  цирульник  ска-

зал, що всі ви справно голитеся. Значить, жоден з жителів  Покапальі

не міг бути відьмою Мічилліной і  залишати  на  кущах  клапті  бороди.

Відьма Мічилліна взувалася в добрі чоботи. А чоботар говорив, що  по-

капальци забули, як черевики надівають на ноги. Значить, знову-таки  ніхто

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7