не випускати звідти.

Йшли тижні і місяці. Корови узаперті зовсім захиріли. Вони так  отоща-

чи, що замість скребла їх можна було чистити граблями - зуби  грабель

як за міркою доводилися між ребрами, що стирчали.

Ніхто не наважувався водити худобину на пасовищі,  ніхто  не  ходив  в

ліс, і гриби, яких ніхто не збирав, зростали величиною з парасолька.

Жителі Покапальі кожен вечір сходилися на сільській площі, аби

вирішити, що ж їм робити. Вечори в горах холодні, і покапальци разводи-

чи вогнище. Сидячи у вогню, вони чесали потилиці і на всі лади кляли свої нес-

приватну долю, а заразом і відьму Мічилліну.

Чесали вони потилиці сім днів, чесали двічі сім днів, чесали  тричі

сім днів і, нарешті, надумали просити захисту у самого графа.

Граф жив в круглому замку на вершині сусіднього горба. Замок був  обне-

сіна високою кам'яною стіною, що густо утикається зверху  цвяхами  і  битим

склом.

Ось в один прекрасний ранок покапальци підійшли до  воріт  замку.  Вони

зняли свої круглі рвані капелюхи і тільки потім  наважилися  постукати  в

ворота. Їм відкрили, і покапальци опинилися у дворі замку.  Вони  побачили

безліч графських найманих солдатів. Солдати сиділи на землі і мастили свої

пишні руді вуса оливковим маслом. А посеред двору  в  оксамитовому  кріслі

сидів сам граф. Чотири солдати, могутні,  як  молоді  дуби,  стара-

тільний розчісували графу його довго-предовгу чорну  бороду  чотирма

гребінцями. Чесали вони її з самого верху до самого низу, а потім знову з

самого верху до самого низу.

Старший з покапальцев довго переминався з ноги на ногу, нарешті наб-

рался хоробрості і заговорив:

  • Ми прийшли, аби просити у вашої світлості допомоги.

Граф не промовив ні слова.

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7