Гарпаліону - владика левів
Проходіл мимо лев, почув ослячий рев і захотів взнати, у кого це
такий прекрасний голос. Вискочив з чагарника, побачив осла і здивувався.
Ніколи він такого звіра не зустрічав. Голос майже левовий, хвіст з
пензликом зовсім як у лева, а все-таки не лев!
- Ти хто такий? Як тебе звуть? - запитав він у осла.
- Гарпаліону, - відповів осел.
- Гарпаліону? - сторопілий лев.
- Так, - з гідністю підтвердив осел. - адже Я сильніше за всіх на све-
ті і розумніше за всіх на світі.
- Дуже рад з тобою познайомитися, якщо так. Давай будемо товаришами
- запропонував лев.
- Це мені личить, - відповів осел.
І вони пішли далі удвох.
Скоро дорога їм перегородила річка.
- Зараз почнеться найнеприємніше, - сказав лев, щулячись. - Прі-
дется замочити шкуру!
- Дурниці! - пирхнув осел. - Лише блохи бояться води.
Лев рикнув від образи і кинувся в річку. Осел не кваплячись теж увійшов в
воду. Йому частенько доводилося перетягувати поклажу убрід через дрібних
річечки. І цього разу все було добре, поки він відчував під собою
тверде дно. Але холодна вода залоскотала йому черево, потім припало
задерти морду, а далі вже зовсім погано - дно пішло з-під ніг. Осів сра-
зу занурився з головою і ледве не захлинувся. Забив копитами, винирнув
знову поринув, знову винирнув.
А лев тим часом давно вже вискочив з води, обтрусився і з недоу-
мением дивився на свого нового товариша, який все ще борсався на
середині річки.
Нарешті і осел вибрався на берег. Він сипів, хрипів, пирхав, кашляв і
чхав.
- Що з тобою? - запитав лев. - Ти ж говорив, що плавати - сущі
дурниці!
- Так і є, - сказав Гарпаліону. - Але чи бачиш, я примітив у воді
рибу і підчепив її хвостом, аби пригостити тебе обідом. Безглузда риба не