Феї Мерлінової скелі
Але він з цим покінчив і озирнувся у пошуках своєї дивовижною собеседниці. А її і слід простигнув. Як і куди вона сховалася, він не відмітив.
Батрак підкинув заступ на плече, повернувся на ферму і доповів господареві про
всім, що з ним трапилося. А потім сказав, що краще, мовляв, копати
торф на іншому кінці торф'яника.
Але господар лише розреготався. Сам він не вірив ні в духів, ні у фей
ні у ельфів - словом, ні в що чарівне, і йому припало не до вподоби
що його батрак вірить у всяку нісенітницю. І ось він вирішив напоумити його.
Наказав батракові негайно ж запрягти коня у віз, поїхати на торф'яник
і забрати звідти весь викопаний торф, а як повернеться на ферму, разло-
жити торф у дворі для просушування.
Не хотілося батракові виконувати наказ господаря, а робити нічого - пришлось. Але тиждень проходила за тижнем, а нічого поганого з ним не случалось, і він нарешті заспокоївся. Він навіть почав думати, що маленька жінка йому просто привиділася і, значить, господар його виявився правий.
Пройшла зима, пройшла весна, пройшло літо, і ось знову настала осінь
і рівно рік прошел з того дня, коли батрак копав торф в Мерлінової скелі.
Того дня батрак пішов з ферми після заходу сонця і попрямував до се-
бе додому. У винагороду за старанну роботу господар дав йому невеликий глек
молока, і батрак ніс його своїй дружині.
На душі у нього було весело, і він бадьоро крокував, наспівуючи пісню. Але як
лише він підійшов до Мерлінової скелі, його зморила незборима втома.
Очі у нього злипалися, як перед сном, а ноги стали важкими, як сви-
нец.
"Дай я тут посиджу, відпочину небагато, - подумав він. - Нині дорога
додому здається мені щось вже дуже довгою". І ось він сів в траву під