Дядечко Довгонос
Трохи часу прошло, зібрали вороги всі свої війська і знову короля
побили.
Вирішив знову офіцер до дерева повернутися. На самий верх забрався, бачить:
знову галявина, на галявині у вогню хлоп'ята, а до них, звідки ні візьмися
крокує людина з довжелезним носом.
- Здрастуйте, дядечко Довгонос!
- Здрастуйте, дітки!
- А що ти нам розповіси?
- Що розповім-то? Та знаю дещо.
- Скажи швидше, дядечко Довгонос!
- Я вам скажу, та лише ви мовчок. Навів король міст через річку, так
все одно його потім побили. І не знає він, що зростає в лісі, неподалеку
від нас, дуб-дупло. У дуплі труха. Збереш цю труху, ворогові в очі
кинеш - відразу ворог задихнеться і осліпне. Лише про це нікому ні
слова!
Крік-крак, брик-бряк!
Слово скажеш - каменем станеш!
Крік-крак, брик-бряк!
Офіцерові лише те і треба. Зліз він з дерева і ну швидше шукати
дуб-дупло. Знайшов, всі кишені трухою набив і йде до короля.
- Ваша величність, - говорить, - шліть армію в бій, а я спереду стану
тоді все і побачите. Лише б вітер дув від нас на ворога.
- Хай буде, як ти говориш, - відповідав король. - Поб'ємо ворога - я
тебе добре нагороджу.
Почалася назавтра битва. Кидає офіцер труху за вітром, а вона в хмари
перетворюється і ворожих солдатів душить. Хто тут же як мертвий впав, хто
втік, один на тисячу то хіба лише і врятувався. Здався ворог, і підписали
світ. Хвалить король офіцера за перемогу.
- Я тобі обіцяв добру винагороду. Даю тобі дочку в дружини, кращої винагороди
не придумаю.
Дочка короля, що денне світло, красива. А офіцер-то вже давно був в
її закоханий. Чекає він весілля, ходить, гуляє з нареченою по двору, развле-
кається. Вона йому і говорить:
- Як же ви міст через річку налагодили та такий мор на ворога напустили?