золото. Значить, ти сам віддав її ткати.

  • Мудра цариця, так сказав мені купець, в якого...
  • Ти брешеш! - гнівно закричала цариця. - Талісмани відкрили  мені  твою

мерзенну таємницю. У темницю його!

Слуги схопили жерця і відвели.

Анаїт наказала сурмити  тривогу.  Народ, що тривожно  перешіптується

загатив палацову площу, запитуючи один у одного, що сталося.

На балкон вийшла озброєна від ніг до голови Анаїт.

  • Громадяни! - сказала вона. - Життя нашого царя Бачагана в  небезпеці.

Хто любить царя, кому дороге його життя - за мною.  До  полудня  ми  повинні

бути в Пероже.

Не прошло і години, як всі, хто міг носити зброю, були) на конях.

Анаїт осідлала вогненного коня, обскакала  своє  військо,  скомандувала

"вперед" і помчала в Перож, здіймаючи за собою хмару пилу.

Військо Анаїт залишилося далеко позаду, коли вона  зупинила  вогненного

коня посеред площі Перожа.

Жителі, прийнявши Анаїт за божество, преклонили перед нею коліна.

  • Де ваш начальник? - гордо запитала Анаїт.
  • Я твоя слуга, - піднявшись з колін, сказав сивобородий старик.
  • Що твориться в твоєму храмі?
  • Там живе свята людина, яку шанує весь наш народ.
  • Свята людина?! Веди мене до нього.

Начальник повів Анаїт до храму, а за ним послідував натовп.

Побачивши їх наближення і прийнявши їх за богомольців, жерці відкрили  пер-

вую залізні двері.

Назустріч натовпу, із співом молитви, з високо піднятими для благослове-

ния руками, вийшов головний жрець.

Анаїт на коні в'їхала в храм. Вона підскочила  до  вівтаря,  намацала  в

стіні таємну пружину, стіна розійшлася надвоє, і перед здивованим  натовпом

з'явилися важкі залізні двері.

  • Відкрий ці двері, - наказала головному жерцеві Анаїт.

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12