спітнів, але все-таки пішов далі. Він  відкрив  треті  двері  і  почув

страшне шипіння: посеред кімнати, згорнувшись клубком, лежали  дві  ог-

ромние змії. Вони підняли голови і,  висунувши  довгі  роздвоєні  жала

повільно поповзли до Аладдіну, шиплячи і звиваючись. Аладдін  ледве  стримався

аби не1 втекти, але вчасно пригадав слова магрибинца  і  сміливо  пішов

прямо на змій. І як тільки змії торкнулися руки Аладдіна своїми  жалами

їх виблискуючі очі потухнули і змії розтягнулися на землі мертві.

А Аладдін пішов далі і, дійшовши до четвертих дверей, обережно приотк-

рив її. Він просунув в двері голову і з полегшенням перевів дух - в  ком-

нате нікого не було, окрім маленької старенької, з голови до ніг  закутан-

ний в покривало. Побачивши Аладдіна, вона кинулася до нього і закричала:

  • Нарешті ти прийшов, Аладдін, мій хлопчик! Як довго я чекала  тебе

у цьому темному підземеллі!

Аладдін протягнув до неї руки - йому здалося, що перед ним його мати

  • і хотів вже обійняти її, як раптом в кімнаті стало світліше і у всіх уг-

лах з'явилися якісь страшні істоти - леви, змії і чудовиська,  кото-

рим немає імені, вони неначе чекали, аби Аладдін помилився і дозволив ста-

рушке доторкнутися до себе, - тоді він перетвориться на чорний камінь і клад

залишиться в скарбниці на вічні часи. Адже ніхто, окрім  Аладдіна

не може його узяти.

Аладдін в жаху відскочив назад і закрив за собою  двері.  Прийшовши  в

себе, він знову прочинив її і побачив, що в кімнаті нікого не немає.

Аладдін пройшов через кімнату і відкрив п'яті двері.

Перед ним був прекрасний, яскраво освітлений сад, де зростали  густі  де-

ревья, пахли квіти і фонтани високо били над басейнами.

На деревах голосно щебетали маленькі строкаті пташки.  Вони  не  могли

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31