і говорила собі, гойдаючи головою:

  • Звідки ж Аладдін візьме все це? Ну, допустимо, що  він  піде  в

підземний сад і набере там ще каменів, але звідки візьмуться раби  і  не-

вольниці? Так вона розмовляла сама з собою всю дорогу, поки  не  дійшла

до будинку. Вона увійшла до Аладдіну сумна і збентежена. Побачивши, що в  матері

немає в руках блюда, Аладдін вигукнув:

  • Про матінка, я бачу, ти сьогодні говорила з султаном. Що ж він сказав

тобі?

  • Об дитяти моє, краще було б мені і не ходити до султана, і не  говорити

з ним, - відповіла стара. - Послухай лише, що він мені сказав.

І вона передала Аладдіну слова султана, а Аладдін засміявся від  радос-

ти.

  • Заспокойся, матінка, - сказав він, - це найлегша справа.

Він узяв лампу і потер її, і коли мати побачила це, вона бігом  броси-

лась в кухню, аби не бачити джинна. А джинн зараз леї з'явився  і  ска-

зал:

  • Про пан, я до твоїх послуг. Чого ти хочеш? Вимагай - отримаєш.
  • Мені потрібно сорок золотих блюд, повних  коштовними  каменями,  сорок

невільниць, аби несли ці блюда, і сорок рабів, аби  їх  охороняти,  -

сказав Аладдін.

  • Буде виконано, про пан, - відповів Маймун, раб лампи.  -  Може

бути, ти хочеш, аби я зруйнував місто або побудував палац? Наказуй.

  • Ні, зроби те, що я тобі сказав, - відповів Аладдін, і  раб  лампи

зник.

Через найкоротший час він з'явився знову,  а  за  ним  йшли  сорок

прекрасних невільниць, і кожна тримала на голові золоте блюдо з  драго-

коштовними каменями. Невільниці супроводжували рослі, красиві раби з обнажен-

ними мечами.

  • Ось те, що ти вимагав, - сказав джинн і зник.

Тоді мати Аладдіна вийшла з кухні, оглянула рабів  і  невільниці,  а

потім збудувала їх парами і гордо пішла попереду них до палацу султана.

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31