і просить тебе віддати йому в дружини твою дочку, царівну Будур.

Вона зірвала з блюда хустку, і весь диван освітлив - так  заблискали

камені. А візир і султан сторопіли побачивши таких коштовностей.

  • Про візир, - сказав султан, - чи бачив ти коли-небудь такі камені?
  • Ні, про владика султан, не бачив, - відповів візир, а султан сказав:
  • Я думаю, що людина, в якої є такі камені, гідна бути му-

жем моєї дочки. Яке твоя думка, про візир?

Коли візир почув ці слова, його обличчя пожовтіло від заздрості. У нього

був син, якого він хотів одружувати на царівні Будур, і султан вже  обіцяв

видати Будур заміж за його сина. Але султан дуже любив коштовності, а в

його казні не було жодного такого каменя, як ті, що лежали  перед  ним

на блюді.

  • Про владика султан, - сказав візир, - не личить твоїй  величності

віддавати царівну заміж за людину, якої ти навіть  не  знаєш.  Може

бути, у нього нічого не немає, окрім цих каменів, і ти видаси дочку за  жебрака.

На мою думку, найкраще - це зажадати від нього, аби він  пода-

рил тобі сорок таких же блюд, наповнених коштовними каменями, і  сорок

невільниць, аби несли ці блюда, і сорок рабів, аби їх охороняти. Тог-

та ми взнаємо, багатий він чи ні.

А про себе візир думав: "Неможливо, аби хто-небудь  міг  все  це

дістати. Він буде безсилий це зробити, і я позбавлюся від нього".

  • Ти добре придумав, про візир! - закричав  султан  і  сказав  матерів

Аладдіна:

  • Ти чула, що говорить візир? Йди і передай твоєму синові: якщо  він

хоче одружуватися на моїй дочці, хай присилає сорок золотих блюд з  та-

кими ж каменями, і сорок невільниць, і сорок рабів.

Мати Аладдіна поцілувала перед султаном землю і пішла додому. Вона  йшла

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31