услід за ними. Це їм не дуже-то сподобалося. Але робити  нічого!  Пріш-

лось їм пригощатися разом.

І ось всі вони стали пробувати вино то з однієї бочки, то  з  іншої.

Але відьми відпивали з кожної лише по ковточку, зайвого не пили. Вже та-

кие вони були старі, що ніколи розуму не втрачали -  пам'ятали,  що  раз

вони повинні повернутися додому до перших півнів, значить, треба, аби в  го-

лові не мутилося, і не можна напиватися до безпам'яті.

Але старик був не такий розумний, як вони. Він все пив та пив епископс-

кое вино, і, нарешті, його здолала дрімота. Він ліг на підлогу і міцно  зас-

нул.

Побачила це його стара і надумала його проучити, - іншим разом, мовляв

не сунутиметься, куди не слідує. І коли відьмам  настала  пора  уби-

раться геть, стара не стала будити мужа і відлетіла з подругами.

А старик спокійно проспав в льосі до ранку. Але двоє  єпископських

слуг спустилися в льох, аби націдити вина для свого  господаря,  і  в

темноті ледве не впали, наткнувшись на сплячого старика. Вони дуже  удиви-

лись, та і не мудро - адже двері в льох були замкнуті на замок, і вони

її самі відімкнули.

Тут слуги виволокли старика на світло божий і почали  його  трясти  і

бити, а коли нарешті розбудили, стали запитувати, як він  сюди  по-

ліг.

Бідолаха до того налякалася, а голова у нього так  закрутилася,  що  він

лише і зміг, що пробурмотіти:

  • Я з Файфа... на опівнічному вітрі прилетів...

Як почули слуги ці слова, закричали: "Чаклун! Чаклун!" - і  пота-

щили старика до єпископа. І треба сказати, що в ті часи  єпископи  до

смерті боялися чаклунів і відьом.  Ну,  карлайлский  єпископ  і  наказав

спалити старика живим.

Бідний старик як почув свій вирок, так від душі пошкодував, що  не

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6