землю, і повела бабка Дунью Гюзелі до царя. Як побачив її цар,  обімлів

серце так і забилося:  вже  дуже  придивилася  йому  красуня.  Так

лише ось Дунье Гюзелі він не сподобався: і старий, і боляче  непоказний.

Дивиться вона на нього, і ніби ворог лютий перед нею, а не цар в раззоло-

ченном плаття, в короні та із скіпетром в руці. Але хоч не по серцю він

а тепер вже нічого не поробиш. В сили немає правди!

  • Ну ось, красуня, бачиш? Хоч твій муж і побив у мене багато войс-

но, а все ж попалася ти мені в руки! Зараз повінчаємося,  станеш  цари-

цей!

  • Знати, така вже моя доля, - відповідала красуня. - Піду  за  тебе

заміж... Лише ти, цар, спочатку влаштуй, як годиться, оголошення  соро-

кадневное і всім повели, аби йшли в палац мене вшановувати та красою

моєю милуватися. І ось що ще скажу тобі: знаю я чудовий засіб,  можу

перетворити тебе, цар, в молодого. Як стане тобі двадцять п'ять,  тоді

і повінчаємося. Гаразд?

Вислухав цар її мови, на все погодився,  призначив  день  весілля  і

став чекати, що знову стане молодим. А Дунья Гюзелі навмисне  хитрувала

щоб виграти час, сподівалася - муж-то довідається, прийде і  позбавить  її

від нещастя.

А що ж він робить, бідний парубок, хворий, самотній?

Заіржав його кінь, пес загавкав - обоє є запитали. А парубок  і  встати

не може. Зрозумів він тоді, що це старі підступи. Говорить він:

  • Послухай, пес, друг мій вірний, пошукай, де заховала чортова баб-

но заповітну шаблю, адже а то, мабуть, я так і помру передчасно.

Почув його слова пес, пошкодував господаря і кинувся шаблю  розшукувати.

Шукав, шукав - немає ніде. Прибіг нарешті до басейну, побачив  шаблю  на

дні, упірнув один раз, інший раз і третій - ніяк не дістане. Багато раз

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9