сонечку за прядкою.

Одного разу ясним ранком, коли Морег безтурботно вертіла  колесо  своїй

прядки, перед нею раптом виникло щось темне і затулило від неї  солн-

це. Дівчина обірвала пісню і скрикнула.

  • Я не хотів тебе лякати! - почувся ласкавий голос.

Морег підняла очі і побачила, що перед нею коштує  молода  людина

високий, красивий, широкоплечий і, мабуть, дуже сильний. Але він ка-

зался якимсь дивним. Волосся і одяг у нього були темні і такі мок-

рие, що з них вода капала.

  • Як це ти ухитрився так вимокнути? - запитала його Морег. - Адже на

піднебінні - ні хмарки!

  • Та ось йшов я по берегу одного озерця, високо в горах, - недовго ду-

травня, відповідала молода людина, - посковзнувся і впав у воду. Нічого,  на

сонечку я скоро обсохну.

Він сів на землю в ніг Морег і почав базікати з нею, та так  весело

що вона навіть перестала прясти. Проте, не дивлячись на його люб'язне обхожде-

ние, і ласкаві мови, і ніжні погляди, було в нім  щось  дивне,  і

Морег це відчувала, але прагнула про це не думати.

Але сонце осяяло голову молодої людини, і він запустив руки  в

свої мокрі кучері.

  • Поклади голову до мене на коліна, - сказала Морег, - я пригладжу  тобі

волосся.

Молода людина поклала голову на коліна Морег, і вона прийнялася осто-

рожно розчісувати гребінкою його темні кучері. Але раптом завмерла в жаху.

Вона побачила, що між зубів гребінки застрягли тонкі зелені  водо-

зростали і твань. Вони були їй добре знайомі - такі самі    водорості  і

твань заплутувалися в мережах її батька, коли він ловив рибу у  великому  озері

під горою. І ось тепер вони виявилися у волоссі незнайомця.

"Повно, та то хіба він людина? - подумала Морег. -  Ні,  це  страшний

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4