Скоро Ліза забралася в глуху гущавину. Надто пізно пригадала вона про  те

що обіцяла Мамі нікуди не звертати з доріжки.

  • Що ж мені тепер робити? - вигукнула перелякана дівчинка.

У ту ж мить вона почула глухе гарчання і, піднявши очі, побачила ог-

ромного ведмедя, що наближався до неї.

  • Гр-р! Гр-р! Зараз я тебе з'їм, - сказав ведмідь.
  • Не їжте мене, будь ласка, Дядечко Ведмідь, - змолилася Маленька

Ліза. - Якщо ви відпустите мене, то я охоче віддам вам свій дивний  пе-

редничек разом з блакитним шарфиком.

  • Гаразд, - сказав Ведмідь. - Я не стану їсти тебе, якщо ти віддаси мені

свій фартушок і шарфик.

Глибоко зітхнувши. Маленька Ліза віддала йому і фартушок, і шарфик, і

Ведмідь затупав далі своєю дорогою, буркотливо наспівуючи собі під ніс:  "Я

найкрасивіший ведмідь у всьому лісі!"

Бідно-бідна Маленька Ліза! Сльози хлинули у неї з  очей.  Нею  було

жалко своїх красивих речей. До того ж вона не  знала,  куди  йти,  аби

вибратися з цієї гущавини.

Раптово до неї донеслося страшне виття, і звідки ні  візьмися  перед  нею

опинився величезний вовк, що жадібно прицмокував губами.

  • Хе-хе! Зараз я тебе з'їм, - сказав він.
  • Будь ласка, дуже прошу вас. Дядечко Вовк, не їжте мене, -  стала

просити його Ліза.  -  Краще  я  дам  вам  своє  чудове  помаранчеве

платтячко.

  • Але воно дуже мало для мене, - заперечив Вовк.
  • А ви надіньте його на голову, як косинку, - сказала Маленька Ліза.
  • Ну що ж, це мені подобається, - сказав Вовк, одягаючи платтячко на голо-

ву. Він гордо попрямував геть, кажучи собі: "Тепер я найкрасивіший вовк в

лісу".

Маленька Ліза пішла далі по лісу.

  • Аби мені знайти дорогу додому, і все було б нічого, -  зітхала

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6