А самі захопили коси, пішли до озера. Зробили вони злу справу,  коси  про

траву витерли і вернулися назад. Лише сталі коси в сінях вішати,  ус-

лихала Егле залізний дзвін, і стискувалося у неї серце.

  • Що, брати, - запитує, - так рано на роботу виходили?

Брати відповідають:

  • Густа трава по уранішній росі рівніше лягає.

А Егле все душею неспокійна. Того ж дня зібралася вона назад до  му-

жу. В порогу з матір'ю і батьком попрощалася, біля воріт сестер, братів  обняла, - нікому проводжати себе не дозволила.

Підійшла вона з дітьми до озера, стала на бережку і сказала, як муж  її

навчив:

Якщо живий мій друг безцінний

Завируй, вода проточна

З пучини бризни, піна

Піна біла, молочна!

Якщо ж милий мій убитий

І в пучині темною плаває, -

Над хвилею закипить

Піна червона, кривава!

Тут сколихнулися озерні води, піною вспенились. Та не біла піна на

хвилях гойдається, не біла, як молоко, а червона, як кров.  І  з  дна

голос почувся:

У годину туманний

У годину світанковий

Я людьми занапащений злими

Дочка мила

Навіщо ти

Назвала батькове ім'я?

Заплакала, заплакала Егле. Потім обернулася до дітей і сказала:

  • Немає у вас ласкавого батька, немає у мене улюбленого  мужа.  Ніхто  нас  в

підводному царстві не приветит, а під одним дахом із злими  вбивцями  нам

не жити. Хай же буде так, як я скажу:

Вірним синам моїм, юним героям

Слово що стримав відважно і твердо, -

Дубом і ясеном стати над горою

Бурі не кланяючись, височіти гордо.

Дочці ж - дівчинці, серцем не сильною

Серцем не сильною, не міцною душею, -

Трепетним деревом, боязкою осикою

Вічно тремтіти на болоті листям.

Мені ж піднятися в зеленому уборі

Елью похмурою, ялиною гіллястою, -

Вічно упускати мені в похмурому горі

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8