кільце. Він зібрався з духом і виголосив:

  • Я хочу, аби ти підняв мене на поверхню землі!

І не встиг він вимовити цих слів, як опинився на землі у  вимерлого

костриці, де вони з магрибинцем були вночі. Вже настав день, і сонце яскраве

світило. Аладдіну здалося, що все, що з ним сталося, було  лише

сном. Зі всіх ніг побіг він додому і, захекавшись, увійшов до своєї матері.

Мати Аладдіна сиділа посеред кімнати, розпустившись волосся, і гірко  плака-

ла. Вона думала, що її сина вже немає в живих. Аладдін, ледве закривши  за

собою двері, впав без відчуттів з голоду і втоми. Мати побризкала  йому

на обличчя водою і, коли він прийшов в себе, запитала:

  • Про Аладдін, де ти пропадав і що з тобою сталося? Де твій дядько і

чому ти повернувся без нього?

  • Це зовсім не мій дядько. Це злий чаклун, - сказав Аладдін слабким го-

лосом. - Я все розповім тобі, матінка, але лише спершу дай мені поїсти.

Мати нагодувала Аладдіна вареними бобами - навіть хліба у неї не було  -

і потім сказала:

  • А тепер розкажи мені, що з тобою сталося і де ти провів ніч?
  • Я був в підземеллі і знайшов там дивні камені.

І Аладдін розповів матерів все, що з ним було. Закінчивши  розповідь,  він

заглянув в миску, де були боби, і запитав:

  • Чи немає у тебе ще чого-небудь поїсти, матінка? Я голодний.
  • Немає у мене нічого, дитя моє. Ти з'їв все, що я  приготувала  і  на

сьогодні, і на завтра, - сумно сказала мати Аладдіна. - Я так  горювала

про тебе, що не працювала, і у мене немає пряжі, аби продати на ринку.

  • Не горюй, матінка, - сказав Аладдін. - У мене є лампа, яку я

узяв в підземеллі. Правда, вона стара, але її все-таки можна продати.

Він вийняв лампу і подав її матерів. Мати узяла лампу,  оглянула  її  і

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31