далеко відлетіти, тому що їм заважала тонка  золота  сітка,  протягнута

над садом. Всі доріжки були усипані  круглими  різноколірними  камінчиками

вони сліпуче виблискували при світлі яскравих світильників і ліхтарів, разве-

шанних на гілках дерев.

Аладдін кинувся збирати камінчики. Він заховав їх усюди, куди  лише

міг, - за пояс, за пазуху, в шапку. Він дуже любив грати  в  камінчики  з

хлопчиськами і радісно думав про те, як приємно буде похвалитися такій

прекрасною знахідкою.

Камені так сподобалися Аладдіну, що він ледве не забув  про  лампу.  Але

коли камені нікуди було більше класти, він пригадав про  лампу  і  пішов  в

скарбницю. Це була остання кімната в підземеллі -    найбільша.

Там лежали купи золота, кіпи дорогих матерій, дорогоцінні мечі і кубки

але Аладдін навіть не поглянув на них - він не знав ціни золоту  і  дорогим

речам, тому що ніколи їх не бачив. Та і кишені у нього були  доверху

набиті каменями, а він не віддав би і одного камінчика за тисячу золотих  ди-

наров. Він узяв лише лампу, про яку говорив йому магрибинец, -  ста-

рую, позеленілу мідну лампу, - і хотів покласти її в    найглибший

кишеня, але там не було місця: кишеня була наповнена камінчиками. Тоді Алад-

дінів висипав камінчики, засунув лампу в кишеню, а зверху знову наклав  ка-

мішків, скільки влізло. Останні він абияк розіпхав по кишенях.

Потім він повернувся назад і насилу підійнявся по сходах. Дійшовши  до

останньої сходинки, він побачив, що до верху ще далеко.

  • Дядько, - крикнув він, - протягни мені руку і візьми  шапку,  яка  в

мене в руках! А потім витягни мене вгору. Мені самому не вибратися, я тя-

жело навантажений. А яких каменів я набрав в саду!

  • Дай мені швидше лампу! - сказав магрибинец.

Сторінки : 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31